МІНАКОВ МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ ЗАСЛУЖЕНИЙ РАЦІОНАЛІЗАТОР УКРАЇНСЬКОЇ РСР ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН смт. КУЙБИШЕВЕ
Народився 19 грудня 1939 року в селі Михайлівка Михайлівського району Запорізької області. Коли Миколі Михайловичу було півтора року, розпочалася Велика Вітчизняна війна. Батько Михайло Корнійович (1919 р.н.) був кадровим офіцером, учасник радянськофінської війни. З перших днів Великої Вітчизняної війни батько Миколи Михайловича воював на фронтах політруком роти 1056 стрілецького полку 264 стрілецької дивізії. Відступаючи, пройшов через важкі, криваві бої перших місяців війни. 12 серпня 1941 року на станції Таганча молодший політрук М.К.Мінаков при виконані бойового завдання загинув1 . Мати Марія Антонівна (1919
р.н.) все своє життя пропрацювала дояркою в колгоспі «Червоний прапор». Поколінню Миколи Михайловича довелося пережити голод 1947 року. З четвертого класу влітку працював у колгоспі. Після закінчення десятирічки в 1958 році працював на заводі будматеріалів в с. Михайлівка (з 1965 року смт. Михайлівка). У вересні 1958 року був призваний до лав Радянської Армії. Служив в Забайкальському військовому окрузі курсантом 8-ї школи молодших авіаспеціалістів. В липні 1961 року був достроково звільнений для вступу на навчання в інститут. У 1966 році після закінчення Мелітопольського інституту механізації та електрифікації сільського господарства, Миколу Михайловича направили за розподіленням в Кустанайську область Казахстану. Хоч на той час він вже був одружений і народилася донька Оленка, на це ніхто не зважив. Державна комісія інституту поставили умову: диплом одержиш, лише відпрацювавши рік на цілині. Залишивши дружину і доньку у своєї бабусі Мотрони Михайлівни, вирушив у невідомі краї. Початок 50-хроків минулого століття: Радянський Союз тільки заліковує рани Великої Вітчизняної війни, відбудовує зруйновані міста і села, промислові об'єкти та сільське господарство. Життя в країні поволі стає на мирні рейки, та ще гостро відчувається нестача всього, особливо, продовольства. І, мабуть, з огляду на це приймається рішення про освоєння цілинних земель Казахстану. Це було одним із перших післявоєнних грандіозних народногосподарських завдань, за вирішення якого взялися, як кажуть, всім миром. Участь в освоєнні цілини вважалася патріотичним обов'язком кожної радянської людини, передусім, молодої. Завдяки широко розгорнутій пропагандистській роботі, з насиджених місць піднялися десятки, сотні тисяч юнаків і дівчат. З усіх регіонів країни в Казахстан направлялися залізничні ешелони із добровольцями, які виявили бажання освоювати цілинні землі і забезпечити Батьківщину хлібом. Трудову діяльність Микола Михайлович розпочав на посаді бригадира тракторної бригади третього відділку в зернорадгоспі «Барвинівський» Урицького району Кустанайської області. Того року в радгоспі «Барвинівський» зібрали небувалий врожай ярої пшениці - по 17 центнерів з гектара, Миколу Михайловича за успіхи в жнивах перевели у майстерню на центральну садибу радгоспу на посаду інженера-контролера. У 1967 році він одержав диплом інженера-механіка Мелітопольського інституту механізації та електрифікації сільського господарства. Після повернення із Казахстану в 1968 році продовжив трудову діяльність у наших краях головним інженером колгоспу «Перемога» Куйбишевського району (тепер село Новомлинівка Розівського району Запорізької області). За натурою трудолюбивий і ініціативний спеціаліст відразу взявся за справу з розмахом. Тоді, наприкінці шістдесятих, гостро стояла проблема механізації трудомістких процесів у тваринництві. З ініціативи М. М. Мінакова в колгоспі «Перемога» запровадили пневмовидалення гною на свинофермі, встановдювались гноєочисні транспортери в приміщеннях для утримання великої рогатої худоби. В той же період добудували колгоспну ремонтну майстерню, що значно поліпшило умови праці механізаторів. У вересні 1970 року Куйбишевський райком Компартії України рекомендував ініціативного спеціаліста секретарем парторганізації у сусідній колгосп імені Мічуріна. Микола Михайлович будучи людиною дисциплінованою, змушений був підкоритися. Так розпочалася його кар'єра на посаді партійного працівника. І, згодом, він цілком «вписався» в неї, бо душею і серцем сприймав турботи, біди і радощі людей, прагнув знаходити особистий підхід до кожного партійця колгоспної парторганізації, кожного, хто звертався до секретаря, а пізніше з жовтня 1972 року, як і до інструктора Куйбишевського районного комітету партії. Щоправда, робота в райкомі не дуже припала до душі Миколі Михайловичу, та й потяг до механізації не полишав його. Хотілося застосувати на практиці знання, здобуті у інституті, і досвід, набутий за час роботи в Казахстані та в колгоспі «Перемога». 13 червня 1971 року Миколу Михайловича обрали депутатом Куйбишевської районної ради депутатів трудящих. Починаючи з листопада 1977 року, Микола Михайлович Мінаков десять років очолював інженерну службу на посаді головного інженера управління сільського господарства Куйбишевського райвиконкому і, завдяки своїй ерудованості, дисциплінованості, умінню знаходити підхід до людей, а при потребі бути вимогливим і принциповим, був одним з кращих технічних керівників. Сільське господарство практично не знало проблем із поставками техніки, запасних частин. Завданням інженерної служби все більше ставали не постачальницькі функції, а розв'язання проблем ефективного використання техніки, поліпшення економічних показників експлуатації машинно-тракторного парку. Інженер з головою поринув у милу його серцю роботу. У 1987 році М.М. Мінакова рекомендували на посаду голови Куйбишевської селищної ради, на якій він пропрацював одинадцять років. Робота в раді чимось близька партійній, а тому й не була новою для Миколи Михайловича. Хіба що клопотів добавилося. Тільки той, хто побував на ній, може зрозуміти і поспівчувати голові виконкому районного центру. За ініціативою Миколи Михайловича, щоб увічнити пам'ять воїнів частин і з'єднань 2-ї гвардійської армії, які загинули у вересні 1943 року смертю хоробрих в бою за визволення смт. Куйбишеве від німецько-фашистських загарбників, виконком Куйбишевської селищної Ради народних депутатів прийняв рішення новозбудовану вулицю, яка мала умовну назву Річна, назвати вулицею Визволителів. 29 квітня 1989 року згідно з рішенням Куйбишевської селищної ради була увічнена пам'ять воїна-інтернаціоналіста Юрія Калугіна, на його честь була названа вулиця, яка раніше носила ім'я Жданова. Пізніше вулицу Ворошилова перейменували на честь ще одного нашого земляка, «афганця» Володимира Кіяшка. Чого тільки варте розв'язання проблем водо-і теплозабезпечення селища. А скільки сил і енергії забирає благоустрій, підтримання належного санітарного порядку.
Доводилось Миколі Михайловичу ділити і горілку, і тютюнові вироби і шкарпетки... (На що в нас тільки не було дефіциту? – Автор.) А спробуй-но задовольнити клопотання численних прохачів, які йдуть до голови виконкому із своїми бідами. Від Мінакова, як правило, більшість прохачів виходили задоволеними. – Михайлович, якщо вже не зможе допомогти, то хоч вислухає й поспівчуває,– говорили. Та все, кажуть, повертається на круги своя, і М.М. Мінаков під кінець свого трудового шляху повернувся до того з чого починав.
Відмовившись балотуватись на посаду Куйбишевського селищного голови на виборах у 1998 році, Микола Михайлович повернувся на роботу в управління сільського господарства Куйбишевської районної державної адміністрації. Микола Михайлович на посаді заступника начальника управління опікувався знайомими і близькими йому технічними питаннями та забезпеченням господарств района паливно-мастильними матеріалами. З грудня 1999 року на заслуженому відпочинку. Микола Михайлович з квітня 2002 по березень 2006 – працював помічником-консультантом народного депутата України 4-го скликання Івана Михайловича Бастриги, обраного по виборчому округу №80 (Запорізька область). Дружина Миколи Михайловича Тетяна Іллівна працювала вихователькою у дитячому навчальному закладі «Тополька». Разом вони виростили двох дочок, обом дали вищу освіту. Сім'я для Миколи Михайловича завжди була тим осередком, де знаходив затишок для душі і захисток від життєвих негараздів. Він завжди дбав про добробут близьких людей. М.М. Мінаков – приємний і цікавий співрозмовник. Дуже любить співати українських пісень. Має відзнаку «Заслужений раціоналізатор Української РСР».
Рішенням виконкому Куйбишевської селищної ради №31 від 19 березня 2003 року за заслуги перед територіальною громадою, бездоганне виконання свого громадського обов'язку, активну участь у громадсько-політичному житті, гідний вклад в історію селища та з нагоди 80-річчя з утворення Куйбишевського району, керуючись ст. 39 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» присвоїв звання «Почесний громадянин смт. Куйбишеве» Миколі Михайловичу Мінакову. 15 серпня 2006 року мешканці будинку 8 «А» по вулиці Суворова в смт. Куйбишеве обрали Миколу Михайловича головою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку. Тепер двір виділяється чистотою та охайністю прибудинкової території. До речі, найохайніша прибудинкова територія не залишається без уваги місцевої влади, котра неоднарозово заохочувала ОССБ грамотами та дипломами. Коли люди відчувають, що вони власники будинку, які за нього відповідають, тоді є і певні результати. Будинок після створення об'єднання «народився» вдруге… За кошти від квартплати, замінили усі електромережі, водопостачання, облаштували прибудинкову територію, озеленили та зробили косметичний ремонт під'їзду. За сім років роботи головою ОСББ, Микола Михайлович, об'єднав мешканців будинку в одно велику сім'ю. Рішенням виконкому Куйбишевської селищної ради №22 від 8 вересня 2009 року Микола Михайлович Мінаков почесний громадян смт. Куйбишеве занесений до Книги Пошани «Золоті імена громади».