Українське жіноцтво у війні
Сучасні Захисниці України стоять в одному ряду з багатьма поколіннями борців за свободу і незалежність. Навіть боротьба українських феміністок за права була тісно пов’язана із відстоюванням національного питання і виборювання держави. А під час Першої світової війни жінки вже не лише працювали у шпиталях, збирали допомогу для фронту, а й набували перший мілітарний досвід. До прикладу, Олена Степанів стала першою українською офіцеркою в австрійській та Українській галицькій армії, очолила жіночу чоту в легіоні Українських січових стрільців.
Однак не менш значущою в історії боротьби українства за державну незалежність проти російського окупанта була участь жіноцтва в Українській Центральній Раді, Організації українських націоналістів та Українській повстанській армії. Підпільниці, розвідниці, зв’язкові, учасниці похідних груп, референтки Червоного хреста і пропаганди – їхня участь у Русі опору стала справжнім феноменом національно-визвольної боротьби часів Другої світової війни.
У Червоній армії вони також служили в авіації і на флоті, в піхоті й кавалерії, розвідці, зв’язку. В тилу їх залучали до праці на військових підприємствах, у сільському господарстві, будівництві протитанкових ровів, окопів, бліндажів. Були й військовополонені, остарбайтерки. Одне слово, у воєнне лихоліття жінки виступали в різних іпостасях: дружина, мати, хранителька пам’яті, партизанка, військовослужбовиця. До речі, саме в той час з’явилися мовні відповідники чоловічих професій у жіночому роді: кулеметниця, танкістка, автоматниця, розвідниця.
Ще одна тема – участь жіноцтва в дисидентському русі 1950–1980-х років. Деяким із них доводилося, залишаючись у тіні, бути підтримкою чоловіків-правозахисників, а дехто долучався до активного ненасильницького спротиву тоталітарній машині, стаючи засновницями Української гельсінської групи, “Союзу українок” та інших організацій.
За матеріалами Українського інституту національної пам’яті
https://uinp.gov.ua/
